Спробую новий формат: неМногаБукафф Дайджест перших трьох частин без музики.
Як відрізнити «справжніх» лівих від підробок?
Закони природи є незмінними, тому Теорема з Економіки Справедливості дає висновок: Якщо №1(найкраще) рішення це диктатура (див. кейс Робінзона Крузо) у розумінні, що 100% задоволено усі забаганки єдиної людини, то за визначенням, №2 тобто максимізація зиску для максимальної більшості вимагає ...тадам! Компромісу: менш ніж 100% задоволення якомога більшої кількості позицій за умови поступок.
Отже: непоступливість у будь-якому питанні тотожна №1, і це єднає Сталіна, Гітлера, Пол-Пота, Чаушеску, Кімів, Кастро, ДЕРГ тощо — це ганьба та наслідок відхилення від єдиного та визначного принципу «лівих цінностей», диктатура особи, або класу унеможливлює компроміс та право зватися соціалістом або комуністом. Анархія, у такому розумінні, тотожна лібертаріанству (цівілізованому, тобто із визнанням обмежень самореалізації особи там, де починається зона інтересів інших).
1 рядком: Детермінізм — це релігія, а не ознака лівої орієнтації у політиці, натомість визначальною є здатність до поступок (Плюралізм (с)Горбачов).
Недивно, що успішні рухи у 19-20 сторіччях перейшли від конфронтації з владою до діалогу, що уможливило поступове зростання масового достатку, а зрештою — й Прав Людини. Ті ж політики, хто обрали шлях диктату, зокрема СРСР — зникли (або почали більш-менш успішну «Перебудову» як Мьянма, Китай) крім режимів, які спираються на іноземні сили (ПК, Венесуела, Ерітрея).
Я навмисно наводжу найжахливіші режими у якості прикладів, бо вивчення досвіду Мьянми або Ефіопії, де воювали по 2 або більше «комуністичних» партії, або феномену перетвореннь у Китаї здатно довести згодом, чи можливий демократичний соціалізм та його стосунки з націоналізмом, який з часів класиків марксизму визначається як найвище Право — народів на самореалізацію. Цікаво також буде почути від прибічників лівого крила їх розуміння та ставлення до компромісу, бо мені важко визначити, наприклад, чи є Прогресивізм догмою, чи навпаки — найвищою формою компромісу, коли активісти створюють Громадянське Суспільство задля поліпшення стану справ на усіх, аж до найменших, щаблях країни?
2-Антиподи: загадки Республіканців
2 частина Політології у 1 рядок присвячується конкретно США, та GOP, бо її величезний вплив на світову політику не дозволяє ігнорувати тонкощі, які можуть спантеличити невтаємничену людину. А саме розгляну: чому лібералами у різних півкулях звуть лівих та правих? Чи є Стара велика партія найстаршою? Визначення республіканства у 1 рядок та пояснення на абзац...
Якщо визначною рисою «лівих» політсил є прагнення до компромісу, то дихотомія двопартійної системи одразу підказує що їх протилежність — принціповість. Власне, ще з Британії повелося, що на відміну від нашого політспектру «кручу-верчу-заплутать хочу», де доходило навіть до багатовекторності у стилі «Покірний Кучма в двох маток ссе», двопартийна система проста, як трамвай: гальмо та газ, та жодних відхилень з рейок. Для чого ідеально пристосована «принципова» партія? Авжеж — для захисту, зокрема усі війни за історію США розпочато демократами та закінчено — республіканцями (за вийнятком 2ї світової, яку закінчив не-обраний віце-президент Трумен по смерті демократа Рузвельта). За часів війни США навіть вибори не проводять, бо це — принципово. Отже, маємо партію-гальмо, із консервативною програмою.
Чому ж тоді республіканець-Трамп та ліберальна РФ водночас сварять «ліберастів»? І звідкіля любов між керівництвом РФ та цим консерватором, що довела аж до підтасовок під час виборів-2016? Річ у тім, що Трамп вже давно лається на попередника «соціаліст», а РФ будує фашизм, та обидві сторони удають, що лібералізму не існує, хоч на загал світова наука вказує, що лібералізм безальтернативно переміг у економіці, ба більше – український політикум вже має 3 потужні партії, які звуться «лібертаріанцями». Лібертаріанців вважають за «нових правих», а трампістів теж – за «альтернативних» та теж – правих, так чому ж ідеї анархістів (що традиційно посідають лівий бік політ-спектру) підозріло нагадують мінархізм та «анархо-капіталізм»? Не варто бігти за пів-літрою, існує просте пояснення!
Річ у тім, що американська система довгий час була у ізоляції Нового світу, а країна за розвитком відставала не тільки від Російської імперії, але й, наприклад, Аргентини, під час «довгого ХІХ ст.» відомого також як доба Імперіалізму. Коли імперіалізм поставав на руїнах феодально-станової системи, власне й сформувався парламентарізм із поділом по розміщенню у залі на лівий, правий та центральний(інколи) сегменти, де праворуч від Короля сідали найшановніші аристократи, а їх опоненти – з протилежного боку. Звісно ж, консерватори опинилися з правого боку, а-от їхні опоненти, що вимагали більше волі для народу (liberal це від liberty) були завжди зліва. У Європі зміни відбувалися повільно, так що у країнах на кшталт Швейцарії, зокрема, до 1950-х жінки не могли голосувати, у Германії ще досьогодні заборонено аборти, тощо…Утім, ліберальні цінності зрештою підкорили світ, та навіть СРСР підписав Декларацію прав людини. Для порівняння: ці права досі не є частиною конституції США, «Білль про права» вважається за поправки 1-10, та про них точаться запеклі дискусії…
Отже, спочатку у США були партії-клони Британських, віги-консерватори та їх опозиція – республіканці. Ліберали, але – зразку ХІХ сторіччя. Їх зоряний час припав на Громадянську війну, коли Лінкольн звільнив рабів та захистив Республіку. Відтоді чорношкірі ніколи не голосували за Демократів, а тім, переможеним, не залишилося ніц, крім боронитися, захищаючи права своїх виборців. Зокрема, вони запровадили виборчий ценз, аби чорношкірі не могли голосувати у жодному разі. Наприклад, у кожному з південних штатів були власні «екзамени» для виборців, з питаннями на кшталт «Чи є в інших країнах 4 липня?» Оскільки приймали екзамен місцеві обранці, жодна відповідь не вважалася за вірну, й так тривало аж до часів Обами, а апартеїд у США протримався сотню років!
Історія демократії в США сповнена подій яскравіших за «Картковий будиночок», зокрема – у 30х з півдня масово повтікали фермери, що розорилися. Цю втрату Демпартія спромоглася компенсувати за часів Кенеді, бо знайшли чергову меншину для захисту – католиків. Аналогічно й в Британії – віги зникли, та на їх місце прийшли лейбористи, які виявилися вже лівішими за Торі, а от у США – Велика Стара Партія посіла місце зниклої старшої правиці.
3-Демократія та чому її неможливо експортувати
Будь-яке визначення повинно бути точним та коротеньким, «гарним» як Е=mc2, але у випадку доступу до документації зацікавлених сторін, можливі спроби «окозамилювання»: ви можете особисто переконатися у цьому, наприклад, на Вікіпедії, порівнявши статті про фашизм або демократію з будь-якою з нейтральних, але настільки ж ключових для сьогоднення... Зокрема «фізика»: українська та російська статті мають схожий обсяг по ~4000 слів, утім «демократія» російська майже подвоює цю кількість (понад 7000 на відміну від української) але фашизм сягає вже цього обсягу й для українців, а для росіян – аж 9000+!
Авжеж, дослідники не флудять у Інтернетрях, а послуговуються науковим визначенням Фашизму: Постмодерна тоталітарна політична система (Культ особистості, властивий більшості тоталітарних режимів, є найпомітнішою з визначальних рис фашизму). Коротко та ясно, чи не так? Вочевидь, Україна вже вивчила уроки історії щодо демократії, а от з фашизмом поки недалеко пішла від РФ…
У чому важливість лапідарних визначень? Зокрема, можна сказати, що Лукашенко, якого москалі кличуть фашистом, насправді таким не є, бо його революція, хоча й змінила форму правління Білорусі на президентську, ніц не намагається перетворювати, навпаки – вона консервує БССР(реакційна за визначенням), а от Путін, який вже двічі змінював Конституцію, та бажає повернення СРСР, утім на засадах царизму (міцна влада, народність, духовність) – таки є…
Повертаючись до теми у 1 рядок: Демократія – політика визначена через плебісцит за умов інституціонального захисту плюралізму (прав меншин).
З плебісцитом, тобто – виборами та референдумами (переважно) усе ясно, бо республіка та монархія чи не найдавніші форми правління, досліджені ще античними філософами. Про інституції я напишу окремо, а про плюралізм – див. статтю 1 цього циклу. Як перевірити це визначення? Наприклад – Іран є (а СРСР – був) республікою із державною ідеологією Іслам (Більшовизм) та верховним Лідером Аятолла(Ген. Сек.) Отже Іран – типовий приклад фашизму, а от СРСР – ні, бо Іран намагаєтся будувати Світле Минуле (пост-) з поєднання голосування та теократії, чого ніколи ще не бувало(-модерн, 20ст.), а СРСР – Світле Майбутнє(модерн, 19ст.) ОРДЛО, де спочатку воювали письменники-фантасти та реконструктори з Росії з метою створити «русскій мір» та сучасна РФ – ще яскравіші приклади постмодерної «керованої» демократії, де «голосування» відбувається під дулами автоматів, або у визначеному «коридорі», а найменші сумніви караються на живіт.
Демократи США, ліберальні центристи, є ідеальною ілюстрацією нашого визначення, за Обами, який був «ближчим до європейських лівих ніж Дем.партії» варто було б їх перейменувати на Соціал-демократичну партію США, яка доженула цю панівну, наразі, у ЄС ідеологію.
Республіканци ж, на противагу, мають повну свободу дій, як колись Гітлер, що за кілька років, шляхом змін до законодавства «прочавився» через вибори до справжньої фашистської диктатури. Відповідно, сучасні закиди лівої опозиції у США біль доречні, ніж у 80-90х, хоч американську демократію й зберігають міцні інституції*.
* — Далі буде!
Домашнє завдання: на основі вище наведеного, зформулюйте, чому саме Демократія є найважчою формою правління для перенесення до непідготованого суспільства?
Якщо впораєтеся, зможете як я, передбачити скандал Трампа та 1 спробу імпічмента (цей пост створено з 1 день до цього).
