блєск і ніщєта мовознавців

Любі читачі! Мусив покинути спільноту ініціативи, яку підтримував десь з 2002: «І так поймут» із руху на підтримку української мови перетворився на рак, який загрожує існуванню нашої країни. Я брав участь у 2 Майданах, фінансово підтримую Українське військо та волонтерів, отже маю наголосити: етап підтримки невинних ідіотів закінчено вже й для виши/вати. Ганебно не бажати революції задля Вищої Справедливості у 20, та ще прикріше ігнорувати пору «збирати каміння», та не зробитися консерватором у 40 (це слова не Черчіля, а Дізрелі або ще давніші). Коли я зважився покинути символічно згадану групу ФБ, у відповідь посипалися огидні пости дитячого змісту, зокрема – від діаспори. А отут доведеться пояснити: друзі звали мене Головним націоналістом Одеси недарма, хоч я й не ходив зі смолоскипами під пам'ятником Шевченку. Крім ведення блогу, організації концертів наших гуртів (одного разу RAC-Оі бо ніхто їх не віз, хоча я теж побоювався), я вів змістовну полеміку в Мережі, що увінчалося публікацією мого есе у друкованій версії шанованого тоді часопису «Бизнес». Але крім форуму бізнеса, я зіштовхнувся з діаспорянами, що допомогло зрозуміти чимало речей, проте не всі вони виявилися приємними. Хочу висловитися не про добре вивчені в ру/укр/неті деструктивні явища, а саме про шкоду від діаспори у глобалізованому ХХІ сторіччі.

Як же ж ці стереотипні телепні, які химерно розмовляють, бучно гуляють Маланку та голосують за Трампа ще можуть вплинути на українське життя?
Перш за все, хоча й стереотипи є корисними під час швидкої оцінки ситуації, мій допис не стосується широкого загалу вихідців з України та інших держав, які розселилися світом: серед них неодмінно відшукаються зразкові люди, які будуть позитивним виключенням з усіх можливих правил, отже оцінці я піддам стереотипного баняка, який існує у Країні Ельфів…

Подивимся на діаспору не українську, а взагалі – що об’єднує усіх не-експатів, а постійних переселенців? Це – ненависть до батьківщини. Попри показовий патріотизм, який виявляється у шароварщині для наших родичів, аж до створення цілковито відокремлених від оточення анклавів «чайнатаунів» у інших країнах, підсвідомо це – заперечення власної неповноцінності. Оскільки диктатура хибної «політкоректності» позбавила остаточно можливості осмислення потворних боків життя меншин на Заході через ЗМІ, доводиться звертатись до анекдотів. Згадайте фільми «Диктатор» та «Борат» - наївний, але симпатичний герой другого, наштовхнувшись на повну несумісність своїх звичаїв із Західними, повертається на Батьківщину із бажанням перенести риси тамтешнього життя, які здалися вдалими. Диктатор же навпаки – потрапляє до осередку біженців, які удають «опозицію» до його ж влади, бо інакше іх… вийшлють додому. Їхнє життя сповнене брехні, хоча вони навіть нездатні впізнати диктатора, усі клянуть його як особистого ворога, бо вони вже влаштувалися, переламавши свої традиції, у новій системі. Нова система теж не до кінця їх влаштовує, але назад шляху нема – гроші та звички не ті… Мова ж перетворюється на шибболет - сакральний зв'язок для втаємничених...А ще є Інтернет та ЗМІ для впливу на ситуацію вдома...

Що ж лишається діаспорянам – не визнавати ж себе лузерами, які нездатні вижити на рідній землі? Лаяти Батьківщину, та самостверджуватися за рахунок інколи – допомоги, а інколи – й розхитування, аби переконатися, що «вдома» все остаточно погано й назавжди. Приклади не з кіно: сирійці, єгиптяни (сирійська хвиля навіть підняла тролів-іноземців), останнім часом шкодять ефіопи: замість «мирних майданів» передбачувано виникають вбивства та грабежі, вже у країну, визнану світовим лідером із економічного зростання, відмовляються інвестувати (понад 300 бізнесів знищено у заворушеннях), та навіть допомагати гуманітаркою (натовп вбив 30-річну вчену з США, її колеги врятувалися, бо не були білі)…

Чи цього ми прагнемо для України? Отже – заберіть руку від лайку, та увімкніть мозок щоразу, як бачите потенційно небезпечні заклики, що ділять нас за мовною, географічною, майновою або етнічною ознакою: це необов'язково «Шатун», але кожен, хто розганяє масову істерію – Шатун. А мене це не зачепить, кажете ви? Якщо ви не у діаспорі, то маєте помітити, що якось зачепило вже, а повторення 20-30х років, сподіваюся, не хоче ніхто.