Як влучно зазначило видання Deutsche Welle, після переїзду Ассанжа до Росії в 2012, Вікілікс практично перестав публікувати шкідливу для Кремля інформацію[29]. Так, в 2016 сайт відмовився опублікувати 68 Гб даних з МВС Росії, що були пов’язані з російським вторгненням в Україну[30].
«В 2018 году расследование New York Times показало, что Джулиан Ассанж стал объектом шпионажа ЦРУ по поручению его директора Майка Помпео. Который буквально взбесился, когда узнал, что у Ассанжа есть секретные файлы ЦРУ «Vault 7» и «Vault 8». Сначала в ЦРУ даже не поверили в это, когда Ассанж их предупреждал, пока он не начал кое-что публиковать. 14 ноября 2017 года Ассанж написал в Твиттере то, что представляло угрозу для Дональда Трампа-младшего на основе файлов «Vault 8». Поэтому в ЦРУ боялись, что он смоется со всем этим в Россию. Подозреваемый в сливе секретных файлов ЦРУ Джошуа Адам Шульте, бывший программист ЦРУ, который имел несколько контрабандных мобильных телефонов - включая, по крайней мере, одно зашифрованное устройство. ФБР также сообщило, что обнаружило около 13 учетных записей электронной почты и социальных сетей, а также других электронных устройств, которые он использовал для «тайного общения с третьими сторонами за пределами MCC» ось що на Трампа потрапило до КДБ... Далi на https://ofeliyadd.dreamwidth.org/256571.html
Шкода, що замiсть шляху Sepultura влада Бразилії обрала шлях Кавалери (та його ватної дружини) та допомоги РФ разом з китайцями врятуватися вiд вiдповiдальностi та мирних переговорiв з Україною
Народився в Ризі Випускник Ревельского Петровського реального училища. навчався на хімічному відділенні Ризького політехнічного інституту.
Макс Ервін заснував (вікі) Aufbau-Vereinigung, «Відродження» (контрреволюційна змовницька група виникла у світлі подій німецької окупації України 1918 та інтервенції в Латвію 1919 згуртувала біли емігрантів і ранніх німецьких нацистів, які прагнули повалити уряди ОБОХ - Німеччини та Совєтський замінивши їх авторитарними режимами крайніх правих). Група спочатку була відома як «Міст»
Довгостроковий вплив організації Ервіна простежувався у здійсненні “остаточного розв'язання єврейського питання“ , Ервін, крім іншого соратник і контакт Коміссарова, крім іншого піонера застосування погромів у політичних цілях. «Відродження» Ервіна мало вирішальний вплив на розвиток нацистської ідеології ...
До визначних членів об'єднання належали:
Макс Ервін фон Шойбнер-Ріхтер (балтійський німець із Російської імперії)
Альфред Розенберг (балтійський німець із Російської імперії!)
Федір Вінберг (російський офіцер царської армії, чорносотенець)
Петро Шабельський-Борк (російський офіцер царської армії, ультраправий письменник)
Василь Біскупський (генерал царської армії та армії УНР родом з України)
Георгій Немирович-Данченко (письменник і публіцист російської еміграції)[13]
Іван Полтавець-Остряниця (український полковник)
Якщо не знати, що Лєніна до нас заслала німецька розвідка, у якій Ервін й працював під час війни, то не ясно чому ж комуняки та фашисти одне й теж саме.
"Since October 7, more than 3,257 children have been reported killed, including at least 3,195 in Gaza, 33 in the West Bank, and 29 in Israel, according to the Ministries of Health in Gaza" FYI Gaza is not even a country, Palestine is recognized by some as such...
Secondly, anyone with access to Internet can find in cache/archive the data from same "ministry" stating 2-3 times lesser number just a day or two before, so they are claiming that somehow in a matter of days more children than in Ukraine, Tigray, Sudan or Yemen combined have died? If so, who will investigate such an outstanding accusation?
https://www.rulit.me/books/ukrainska-nacionalna-revolyuciya-a-ne-tilki-protirezhimnij-rezistans-read-247647-1.html
Вибрані цитати:
наші опортуністи старшої і молодшої політичної Генерації, кожний на свій лад, виставляють за найістотнішу річ у зовнішньо-політичній діяльності заперечення українського націоналізму і перефарбовування визвольного руху. Одні з них так і вірять, інші просто спекулюють, переконуючи, що політика західніх держав буде прихильною до визвольної боротьби України, якщо ми переконаємо світ, що ми є за демократію. Тим часом такі питання мають дуже мале значення, а ставлення сторонніх сил до справи визволення України і до нашої боротьби залежить у першу чергу від їхньої актуальної політики супроти Росії, від їхніх плянів на майбутнє. Коли, з їхнього погляду, є збіг інтересів — згідність між цілями наших визвольних змагань і плянами їхньої політики, між наслідками і впливами нашої боротьби та їхніми бажаннями щодо розвитку ситуації в нашому просторі, — тоді існують реальні підстави для позитивного, прихильного ставлення цих чинників до наших змагань. На це можна сперти не тільки відповідні заходи активізації і політичного використання цих можливостей, а й ширшу концепцію нашої зовнішньої політики.
Вся зовнішньо-політична акція по лінії самостійницьких змагань мусить передусім належно зобразити перед зовнішнім світом визвольну боротьбу України, її теперішнє значення для загальної ситуації, її стримуючий вплив на зростання сили й експансії, її енерґію, спрямовану на розвал Pосійської імперії — тюрми народів. Довести до усвідомлення в світі, яке величезне значення матиме здійснення цілей нашої революції — розвал РФ, побудова Української та інших самостійних національних держав — для основної зміни політичних, господарських і всяких інших відносин на Сході Европи й в Азії. Довести це все до належного відома й розуміння інших народів, збудити в них зацікавлення, симпатії; шукати порозуміння і спів-дії з такими силами, цілі й політична лінія яких сходяться з нашими цілями, з нашими змаганнями; розгорнути заходи, щоб на базі такої реально-політичної основи довести до дійового взаємовідношення між: нами й даними чинниками, яке буде корисне, допомагатиме боротьбі тепер і в майбутньому...
Коли віддається на поталу большевицькій Москві демократичних союзників з часів війни (Польща, Чехія, Китай та інші). Така політика виходить наївною і лише сама себе компромітує перед чужим світом, вносить у власні ряди дезорієнтацію, розклад. Вона є виявом опортунізму й політичної наївности.
Москва на всі лади послуговується маркою антифашизму і демократії, з додатком народньої, іменуючи нею РФ, цілий лад та імперіялістичний похід большевизму в усьому світі.
Стан, який існує, напр., поміж західніми демократіями й Москвою, коли одні й другі оперують гаслом демократії, одна й друга сторона в своїй пропаґанді говорить про свою справжню демократію і фальшиву у противника. Або як між соціялізмом і комунізмом: одні й другі червоні, одні й другі — за соціялізм і т. п.
Хто шукає такого затирання фронтів? Адже РФ. Бо їм іде про невтралізацію ідей, гасел їхніх противників, на те вони їх перехоплюють і присвоюють собі так само, як це робиться із зброєю на війні...Між ідеями і гаслами треба відрізняти такі, що мають універсальне значення, які приймаємо й ними оперуємо так само, як іншими силами. Сюди належать гасла демократії і різні загальнолюдські ідеї, кличі. Від них відрізняємо такі кличі, які віддають найсуттєвіший і цілком конкретний зміст наших власних цілей... за ними повинні йти маси, цілий народ, серед тієї ідейної плутанини, що її зумисне створює пропаґанда довкола універсальних ідей, зокрема довкола гасел демократії.
Наші прапорні гасла є незмінні: загальне гасло — «свобода народам, свобода людині» йде разом із цілком конкретними: «за Самостійну Соборну Українську Державу», «за повне знищення большевизму, комунізму й усякого російського імперіялізму», «за розвалення СССР і за самостійні національні держави на його місці». А далі йдуть такі програмові гасла, які конкретизують зміст самостійного державницького життя в усіх ділянках, визначають принципи державного устрою, суспільно-політичного й економічного ладу, засади розвитку й порядкування поодиноких царин життя. В цих програмових засадах-гаслах українського націоналізму міститься — як суттєвий зміст — принципи українського народоправства, чи пак демократії... Свобідний розвиток, вияв думки і творчости в усіх ділянках, свобода індивідуальної і збірної, організованої діяльности, свобідне існування й діяльність різнородних організацій, зокрема суспільних, професійних об'єднань і політичних партій, рівноправність усіх громадян України, забезпечення усім належного життєвого рівня й добробуту, забезпечення кожній одиниці однакового життєвого старту, всебічного розвитку й вияву здібностей, доступу до всіх шкіл і звань — це деякі з багатьох програмових постулятів, що є висновками із основної настанови націоналістичного руху на те, щоб у Самостійній Українській Державі існував лад свободи і справедливости, добробуту й розквіту всіх сил нації, усіх громадян.
Розглянувши історію і суть німецького націонал-соціялізму і московського соціял-комунізму, поставлених поруч себе, доходимо до висновку, що соціялізм, як інтернаціонального, так і національного видання, знайшовши відповідне підґрунтя в якомусь народі веде до тоталітаризму з усіма його методами і наслідками.
ПРОРОЧЕ: Повністю скомпромітований націонал-соціялізм, упавши у ви-сліді війни, повинен був потягнути за собою свого старшого брата й майстра — большевизм. З ним мав би лягти ввесь матеріялістичний соціялізм, який, спекулюючи на високій, здоровій ідеї соціальної справедливости, свобідного й повного розвитку всіх сил народу, волі, гідности й добробуту людини, рівности й братерства, тобто на ідеї християнізму, звів здорові прагнення народів і їхні сили на манівці клясової боротьби, розкладу націй і підточив цілу європейську духовість.
Якраз через той занепад християнізму, ідейної чистоти, ясности й далекозорости політичної думки, почуття великої історичної відповідальности з одного боку, і через загрозу поєднання Сталіна з Гітлером — з другого, ведення війни західніми альянтами пішло таким шляхом, що впав гітлеризм, а большевизм вийшов переможцем і став ще більшою загрозою для всього світу. Такий половинний вислід, що большевизм залишився, скріплений приростом частин того потенціялу, що ним розпоряджався гітлеризм, — не є жодним позитивним вирішенням історії змагу нашої доби. Цей змаг іде далі, поки не розгорнеться у нову світову війну. 🙁 Миру нема і не буде до остаточної розправи між двома світами — між московським большевизмом і свободолюбними народами...
мовляв, большевизм і російський імперіялізм нібито відділені від російського народу, який за його імперіялізм не відповідає, його не хоче, не підтримує, а навпаки, хоче його повалити...
Якщо завтра на зміну большевизмові прийде інша форма російського імперіялізму, то він так само насамперед звернеться всіма своїми силами проти самостійности України, на її поневолення. Російський народ, як і досі, буде нести той імперіялізм, робитиме все, щоб тримати Україну в поневоленні. На це виразно вказує стан політичної думки і настанова російської маси, всіх російських політичних середовищ, як комуністичних, так і антибольшевицьких. У всіх них живе крайня ворожість супроти ідеї державної окремішности, суверенности України. Власовщина дає собою проречистий зразок того, з чим виступить супроти України побольшевицька Москва. Отже, боротьба України за свою волю, за державну незалежність — це передусім боротьба проти наступу імперіялістичної Москви. А тому, що той загарбницький імперіялізм незмінно несе і продовжує російський народ — наша боротьба є і буде боротьбою України проти Росії...
ми стоїмо на ґрунті дійсности. У формі стверджень ми подаємо те, що існує на ділі. Вказуємо на всі неґативи для самого народу від большевизму й від імперіялізму, на спільне нещастя і терпіння, що їх несе большевизм не тільки поневоленим народам, але й російському. А все те, де говориться про неґативне відношення мас російського народу до большевизму і до російського імперіялізму, про їхню боротьбу з ним, про спільний фронт і добросусідські взаємини між українським народом і російським, — все це має характер побажань, закликів, пропозицій до російського середовища.
Якщо б большевики справді могли прищепити українському народові відношення до російського народу, як до «старшого брата», теорію про спільне історичне коріння, про споріднену духовість, віру в доброзичливість, щирість російського народу супроти України, захоплення російською культурою, переконання у її вищість, досконалість, бажання переймати все від Росії, уподібнюватися, та й інші того роду слабості, то це прикувало б Україну до Росії певніше й тривкіше, ніж: найсильніший політичний зв'язок, сильніше від усякого терору... наркотизувати політичне думання українця ілюзією, що через злуку з Росією Україна, український народ, українська людина мають всі можливості широкого росту відкриті, користають з надбань і могутности цілої імперії. Такими ілюзіями, створюваними пропагандою, вони хочуть вбити відчуття і розуміння тієї дійсности, що Україна е тільки колонією Москви, що український народ для Росії є рабом, постачальником людської сили, мозку, рук і дібр; що українська культура — обкрадена з усіх надбань і позбавлена змоги зростання, українські сили — запряжені до творчої праці для Росії, або винищувані; що українська людина тотально закріпачена. Двері відкриті для тих, хто запродає своє національне я, свою честь, своє знання, вміння, свою творчість, свою працю і кров на службу російській імперії. Москва докладає всяких можливих зусиль, щоб умертвити в нашому народі саме сприймання цієї дійсности...
Україна може входити в такі міждержавні утвори, що побудовані на здорових основах, в яких вона буде рівноправним співучасником, а її права й життєві інтереси будуть там респектовані й забезпечені...Союзників нам теж треба мати в нашій визвольній боротьбі якнайбільше і якнайкращих, а передусім справжніх. І їх Україна може мати. Але тільки тоді, коли сама буде боротися і коли сама буде сильна. Бо союзництво — це відношення обопільности. Його може мати той, хто сам щось дає і добуває. Визволителів, «освободителів», які б здобували для нас волю і її нам дарували, — напевно ми ніколи не діждались би.
Концепція власної боротьби, власних змагань, власними силами — це єдина реальна визвольна концепція. Тільки вона може бути змістом української самостійницької політики і провідною настановою всієї політичної дії.
Внутрішньо-українська політика Організації Українських Націоналістів є і завжди мусить бути визвольницькою, а не партійною... Не можна для самої механічної єдности, щоб не було розходжень і поділу в українському політичному житті, відступити від нашої визвольної концепції, припиняти нашу безкомпромісову боротьбу з ворогами української державної незалежности, сходити на шлях тих, що відходять від боротьби, шукають примирення з ворогом ...У найтяжчі історичні моменти мусять тримати фронт і прапор безкомпромісової боротьби з ворогом ті сили, які на те спроможні.
Одним із головних аргументів... облудної політики був закид, що українці непідготовані, необ'єднані, розсварені, нема з ким говорити і т. п. А при тому була ставка на розігравання одних проти одних, не допускаючи до порозуміння. Тоді вимогою часу стало порозуміння всіх українських політичних чинників... (гітлерівської!!!, у 2022 це повторилося)
Наша доба — доба боротьби української нації за саме життя, за свободу і за підстави дальшого розвитку. В Україні йде змаг цілого народу, на всіх ділянках життя. Там проти російсько-імперіялістичного гніту стоїть одностайний національно-визвольний фронт усіх сил, усіх складових частин непримиренного українського народу. Перед веде. активна боротьба мілітарна, Фронт боротьби охоплює всі ділянки життя, всі верстви народу. В ній бере участь кожна людина, яка в щоденному житті ... діє свідомо так, щоб підтримувати і скріпляти українське самобутнє життя, українські сили, зводячи нанівець ворожі, протинародні затії і пляни російського. Український самостійницький фронт тримає, поряд з підпільником і повстанцем, український духовник, науковець, мистець, інтелігент, робітник і селянин, — кожний, хто у своїй ділянці, на своєму відтинку відстоює український зміст, українську ідею, український інтерес проти всепоглинаючої тотальної російської... На всіх відтинках національної боротьби, в усіх її формах українська нація поклала гекатомби жертв, найкращих своїх дітей. Але не даремно. Вони досі змогли оборонити дух української нації, український зміст проти намагань ворога!
Друга хвороба української політичної діяльности за кордоном полягає в тому, що всі неґативи внутрішньо-українського розбиття і ворожнечі переносяться на зовнішньо-політичну акцію і надають їй свою відбитку. Немає в цій акції одностайности,
виступає кілька осередків, часто перед зовнішніми чинниками одні чинники дискредитують інших. Зовнішньо-політична робота, замість концентрації на одній меті, щоб добитися для всієї української справи найкращих позицій, часто йде під тим кутом, щоб здобути позиції для себе самого, підірвати позиції інших українських чинників, а то й паралізувати їх акції, без уваги на шкоду цілости. Суперництво українських політичних центрів, груп і станиць за кордоном перед зовнішнім світом, взаємне переліцитовування і заперечування дискваліфікують у цілому українську політику й завдають великої шкоди. Таким чином розбазарюється на зовнішньому відтинку великі надбання важкої зовнішньо-політичної акції, українська еміґрація, що має бути речником України за кордоном, репрезентує перед зовшнішнім світом внутрішні чвари й невідповідальне ставлення групових інтересів понад загальнонаціональними.
Наша внутрішня політика не може вичерпуватися декляраціями і задовольнятися тим, що ніби все є в порядку, коли тим часом усе лишається по-старому, вся енерґія йде на внутрішню боротьбу, коли на боротьбу з ворогом і на самостійницьку політичну акцію вже не стає ні часу, ні сил. Мусимо справді зробити все можливе, відкинути неістотні речі, поступитися не в одному, що стосується тільки до наших власних позицій, а не шкодить визвольній справі, щоб поправити становище...Ми не думаємо бути пасивними й мовчанкою прикривати всяке зведення справи консолідації на манівці, хто б це не робив.
Звернути особливу увагу на один небезпечний прояв, який дається відчути в нашій діяльності за кордоном і який треба рішуче викоренити. Коли наш рух, Організація чи її частини для проведення наміченої роботи обсаджують своїми членами відповідні позиції чи створюють відповідні інституції — то це все має сенс як засіб для виконання намічених завдань. Збереження такого стану виправдане доти, доки воно служить цій меті. Коли та сама одноцільність вимагає провести потрібні зміни, — то треба їх проводити. Коли ж те, що було задумане й зроблене для виконання означених функцій, починає бути самоціллю, то це вже шкідливий процес. Так доходить до таких явищ, як боротьба за «владу» задля самої «влади», відривання створених інституцій від властивих їм завдань і спрямування їх на інші рейки, найчастіше по лінії особистих зазіхань, плянів чи інтересів тих, які дістають дані доручення, які туди делеговані, а потім роблять із того свою домену. Такі хворобливі явища, крім випадків звичайного зловживання, мають корінь у тому, що люди, йдучи на якісь позиції чи творячи інституції як засоби для означеної мети, немов забувають за це, полоняться іншими цілями, користями, які там перед ними розкриваються, і спроневірюються. Так само, як одиниці чи цілі інституції стають віроломними і йдуть своїм шляхом, до своїх окремих цілей, так само може ціла політична організація стати невірною власній меті, коли почне трактувати свої групові позиції як самоціль, обмежиться їх розбудовою, обороною і використовуванням, а дальше прямування до властивої мети, боротьбу «відкладає на пізніше».
Консолідація, уодностайнення акції, об'єднання в ній сил не мусять доводити до взаємного проймання, уподібнювання, нівеляції. Це залежить від міцности, напруги ідей, політичних концепцій, від свідомого, плянового діяння партнерів.
мотиви вузько-групового еґоїзму й засліплення, мотиви персонального кар'єризму і боротьби клік за владу, принципова нетерпимість супроти інших політичних чинників і програмова настанова на монопартійність чи ексклюзивність — всі ці мотиви в практичній діяльності приводять до такої самої дії. А другий висновок із такої аналізи той, що ціле українське політичне життя на еміграції хворіє на таку ж епідемію: на словах галас про демократію і про національну справу, а на ділі — запеклий груповий чи особистий еґоїзм і кар'єризм.
Соболєзную усім загиблим та співчуваю постраждалим внаслідок бомбардування терористичною РФ Чорнигіва!
Утім, ця трагедія поновила срач щодо недбалості деяких українських діячів під час війни, геть не сумісну із закликами «створити другу державу-фортецю за зразком Ізраїлю».
Лише факти на зараз:
Висновків не буде, бо Україна має розумних громадян, вільну журналістику та справедливу юстицію!
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
branchandroot
